Пульсація рими.
Ти скажеш такого немає. Надумане. Не слова́. Не вміє.
Та не відчуваєш сама. Бо не можеш. Не мрійна. Приземлена. Як струна,
Відірвана від інструменту, що здатен зіграти й без неї,
Своє відчайдушне, осі́бне, справді́шнє, пряме, автентичне.
Мені б не завадило бути собою, а досі, як хибна.
Покину цей острів.
Та поки сиджу на межі хвилювання і подиву хльостом,
В котрім кожен просить свого достеменного простору
Для витвору рук.
Замішу їх у тісто подій і нехай тоді, що б не почув хто, триматимусь струнко.
Вносити в спів осьове стане легше,
Порскіше,
Ніж ті заподіяні речі тобою, що маю в окропі каструлі.
Вже видно й кістки їх.
Ще трохи й ходитиму знову живою
І дихатиму навпаки.
Я не апелюю до справи в кути,
Де місця тобі не знайшлося б.
Звичайно, надам.
Серед зліплених плям. Ось квиток, зроби крок. Далі – злам, галас, шрами.
Стала би прикриттям власних п’єс,
В які ніхто не потрапив.
Стіл, стілець, підлога – ілюзій нуль: деревина.
Малюй. Без фантазії. Фарби обмежено. Шмат марева, що пробиває дно і стукається все одно, де б не ховався,
Об пороги власного неприйняття,
Мов вкорінена у гній мальва
Іржава.
Глянь-но,
Відображення каже в мені “сміх не винен”,
Я́к би не приречено тобі то видалося вдертися,
Тінь вторинна.
(с)Квіла Безодня
