Дайте мені історію, набещу зі слів.
Усе, що я створюю, щоразу в безвимірний твір
Ушиваю.
Тоді й на гілляку його,
Нехай ви́сить і сохне, спотворене манія́ком розгаданих мороком діл,
Бо вже розпочата й не можу спинитись
-Роздягненою між крихких детективів-
З дірявих сторін
Вологим волоссям корозіями невимовної прози.
І що би не відбулося – бог з ним.
Мандарин по підлозі ковзає підошвою снів.
Із глини світлина й дозволено видатись зовсім не схожою
Ні на них, ні на себе.
Ввімкніть же ж у ній ту оказію, може б намучила,
Мозок на mute у безві́сність, не скривджена влучно
-Відлунням відсутності певної альтернативи-
Мене артистична та вулиця не інтригує
Клопітлива.
Змажте, бодай, в алегорію, хай би яка не була
Хатинка над морем
-Гірка і незношена-
Дійсність із ребер,
Я все відбудую мікстури текстурами вправно:
Ніхто й не помітить, направду.
Прошу лиш, крізь степлери бачно ступай.
“Ніколи” не втрачено, маємо навіть героя зайвого
-На передньому плані-
-Став-
-Усі свої іграшки-
Час приховати під літника гладь
-Зморену пустку-
Впусти.
