Питаю: де очі? Розводиш ногами.
До стелі драбина росте безпричинно.
І все, вочевидь, в нас не так вже й погано,
Хоч трохи й не видно, бо зору позбавив.
Питаю: де губи? Заводиш в оману.
Тут мало б продовження вірша стояти,
Та ні, як багаття нестримно палає,
Ширяємо в ньому і ми, наче плями
Рожевої правди. Закреслена гамма.
Лежиш на дивані своєї уяви.
Мене тут немає, і це не питання,
Це факт, у якому удвох ми існуєм.
