Щоразу на сповідь,
Чуєш,
Чому ходити по колу?
До чого висмикувати, висмаковувати оте поле, подекуди наче моє, мрій?
Утопія змови.
Скінчіться, розмови,
У чаті голів,
Як не можна тепер зрозуміти ні сенсу, ні зморщених губ [надбитий архів]
Набря́к.
То неволя.
Стій.
Не зупиняйся.
Кричатиму тричі на рік
Та подумки в прірву.
Наразі не стане зубів
Прогризти усе, що говорять про прокрастинацію руху, бо той не зумів,
Кому я кажу це.
Рішуче.
На порцію слів
Дістанеться вісім.
Усім.
Я сьогодні така сумна! Сум один
Перекриває дороги поволі
Шлагбаумом духу.
Тисну на гальма:
Дивний затор.
Перекреслено “вічність”,
Тільки не вдосталь мети, та і ми не такі вже і вірогідні,
Щоби нажитись,
Лягаючи одне з одним в діжку віч на віч,
Не важко і не знайтися посеред снів,
Бо ми крихкі в сітці.
І досить квітів,
Канатів в екран,
Розмальованих фарбою ран на серцях в багряний.
Не станеш в раму щоразу, як час втамувати драми дар
Розчаруванням. Впали
Танцем.
(с) Квіла Безодня
