Порожні тендітні речі.
Розрізав, як торт, вчастував ляльок з цирку.
Вони вже змалку в шоломах витримують вічність,
Що тисне із нутрощів, аж по п’яти,
В самі протиріччя.
Тож ти уникатимеш, поки аж вистачить долі терпцю.
Жбурляй помідорів червоні хисткі зливки.
Я тихо стою, наче клоун, на дивній арені сміття.
Заклеєна мапа. Цілющою згодою станеш, смішний і квапливий.
І вже не скажу, що не я то була у машині.
Тепер очевидно, що я.
Мене не рятуй: у багні простирадло очей розростається сном.
В цілому, я буду буденності іграшкою поміж пальців краси
Нуарного болю,
Нічим не підкріпленого, вшитого крізь вороття навиворіт,
В кожного власне горе.
Шепочеш крізь нори: “Це гра у вологе”.
У треморі ніж. Майже ніжно прикрив штори. Чудова ніч. Чим не привід?
Ріж.
#КвілаБезодня
