ВИЦВІЛО

уникаю сло́ва
аби дійти основи
в очі плі́сняві весла
на межі контраверсій не час писати
не час жити
не час мислити як причина без набоїв супресії

для чого перебирати рефлексивні влови
коли були схильними й вдома їдка зцілена втома
відтепер усе поперек горла
і тиснеш собі в скроню
наче зупинитися не вмовив би екзистенційно обумовленим прицілом

бо так хтів бачити синє – тепер червоне
крізь колеса натхнення чекаєш прогресу
в нас все вицвіло
я набачилась психів що здавались нормальними
сірими
як осягнути оману всесвітнього блендеру
на мисі неспільного ви́симо
не підвелися ще мисленням
це пояснення рендома власного квантобезсилля наче зненацька ковтнути лота
немає довіри
ні фанатам ні прихвосням ні тим хто грає у зграю звірів і вигляда метаботом

я вже ладна сконати цим дісом клади мене на стіл зрілості
на пожертву на соки мої що розплющені в кожному в спину їх так ненажерливо да́вишся
біль росте
де ті всі принципи
жаги більше не стане
як не крути дедалі голосовим підсвідомленням
в по́стіль із мовлення
бо я змушую тіло трястися у дивному напрямі
самонасичення
незадоволено
хочеш відвертості
в цьому пості лиш оголений
сенс

(с)Квіла Безодня