Удар в ребро
Проміння пріє на тілі спраги
Ось рука
Я павутиння стала цвіллю
Мій привід – відчай павука
Поцілив в біль у власній тіні
Що б не точив, і не ламав
І що би там не дорікали суцільні з тебе голоси
Не треба
Не тряси цим розголосом
Млосності зухвало
Безжально
У піриту КУБ
Краса з середин у деталях навскоси
Тактильних сил з синців
Картини
Чутливих, витончених ніг
І вже забув, як був один
Роздріблений на сотні криз
Катарсисом
Що стиснув
Тирса черв’яка
М’яка
У горлі
Чи на шиї слід від тиші
Як була одна
Вже й не збагну.
#КвілаБезодня
