квіти. люди звикли бачити троянди, лілії, тюльпани. квітів буває різних багато. їх вирощують і насолоджуються їх цвітінням, запахом, красою. але що, як росте щось незрозуміле, щось нелюдське, невпізнане. так, воно гарне, але, раптом воно насичене ядом, раптом його не можна нюхати, торкатися, милуватися? раптом це такий витончений вид паразита, бур’яна, та чого завгодно.
в книзі квітів такої немає. це щось дивовижне, але люди не готові до усіляких “еліенів”, експериментів, новизни. все має бути зрозумілим. інакше – виривай і нівеч. пали і кривди. паплюж і ненавидь. ось і вся поетичність. ось і творчість. ось і прогрес. передбачуваність, нарцисизм і деградація.
квіти. квіти, що не такі, як всі, завжди траплялися і винищувалися. бо суспільство краще знає, яким квітам бути, а яким ні.
(с) Квіла Безодня
