Натрапила на цікавого вірша, дочитала до кінця, а в кінці слово Боні.
Моє враження: одне слово обезцінило потенціал вірша.
“Боні” вже давно бувають і з іншими іменами
якби в кінці імʼям не було Боні, вірш був би супер
мені подобається вірш, він свіжий
але Боні і Клайд – нічого свіжого
на місці героїв міг би бути хто завгодно, таких історій купа
це як коли пишуть про щось незвичайне, дивне і обов’язково додають що це Аліса в країні див
а не просто що такі дива є і можуть трапитися, скажімо, з автором, або з ким завгодно
(Може, щоб читач не подумав, що автор може відчувати такі речі, як то дива, або бути грабіжником “це все Аліса, Боні, це все не я”)
коли ж не копіпейстиш шаблон, а заповнюєш його собою, від свого “я”, стає по-новому, цікавіше
А так, це як Ромео і Джульєта про любов, Тарзан про Джунглі, як хобіт то одразу Фродо, Термінатор чи Трансформери то про роботів, Джеймз Бонд про агентів і тд, одні шаблони рімейки і кавери
А шкода. Бо “це ж було вже”. Хочеться з уст автора читати, що це саме він переживає і описує, а не відтворює шаблон чергової франшизи.
