На мені багато одягнено:
Шар багна за шаром.
Хтось кричить: “Квіла в нокдауні!”, –
Аби якось виправдати власну поразку за поразкою.
На мені задосить натицяно:
Синець з кожного пальця зламаного об тіло біле,
Але я́к би не волали обличчями
(Чи чим вони тріскотять), буде ще відчаю, що і сусідам на псевдобіль позичили б, аби захтіли.
На мені до гибелі накреслено:
Дивишся, як-то вперше, наче не бачив досі,
Не видно, чи то не ти скалічив душі волосся іржавими ножицями,
Чи то само відбулося якось, коли в порталу пастку втрапив і побіг світ за очі навпомацки, але ось я, як не дивно.
Не звично вийшло, але яка тепер вже різниця,
Як маю крота в кишені, аби тебе вилікував?
Цілуй його.
На мені без ліку втулено:
З дзеркал відламки гострі, в’їдливі. В горло.
Не глипай так гучно,
В себе ж поцілиш ти.
Одне одному вже не валідні ми.
Бо похідні.
(с)Квіла Безодня
