Дякую, що ні в кого не лишилося питань.
Очі в хліві. Великі очі.
Відстань периметра проляже над нами.
Ніколи не винна і не віддам.
Вагання засвідчено новим слідчим,
Що потрапив у мій шпиталь глибокого відчаю.
Я – риба,
Рибалка, і страва в тарілці, і сморід нестерпний.
То чим це так тхне крізь вентиляційний отвір?
Мене у проваллі нарізані кільця сохнуть сотнями.
Софт новий не завантаживсь. Годі й просити.
Пести свої пестициди у діжці подоби, як вже взялась верховодити.
Мій вантаж не зомліє сьогодні.
Можете скиглити у свої замкнені самі на собі діряві криві мікрофони,
Відключені від безодні, що шиплять відгуками каналізацій.
Кожен в своїм лататті зашкваром паплюжить гнів,
Що б не натяг – однолике,
Краще б упав гілля́м в багно відламаним.
Далі лататимуть слово за словом, аж поки торочиться колективне,
Та хто його слухатиме, з роздробленим дрібним дзьобом?
Вуха свербляче тремтять.
Осторонь очі.
Великі очі. Все дужче. І дужче. Аж душно. Доки в сусідів це точиться.
Добре, що ні в кого не з’явилось питань.
(с)Квіла Безодня
