Ми, мов в лабіринті Фавна, ходимо здавна постійно по фрітауну світу,
Такі файні й віддалені від усього, що вдосталь невлад світить,
З наявними уяви о́знаками, невиправні,
Безугавно безпідставні догани бездоганності,
Двигуни догми,
Мов твердостплав в оправі незрівнянний, зламаний
У тостері тригером атракціону.
Викличте охорону! Виключна інерція розгону до́кором в дзвони.
Розмарі темряви йти тим канатом не довго
Дорогою в озеро
Різко високими різками, нашими звістками. Нащо так прісно? Як мені все це винести
-В різних валізках-
Відчаю зрізи, порізи жалю, слів нарізки з журналів?
Я з тобою сплю
І мені цього мало,
Я́к би не малювала краси волосся нестримно, вимо́вно,
Я́к би кого не зрівняла з безодністю постаті,
Все не триває вічно, мов у стрічці спаленій торік, коли я була витривалою.
Бо на устах наостанок зефіру безбарвні крихти болю мого
Не зберіг
-В діапазоні миті-
Стиснеш міцніше – полегшає.
(с)КвілаБезодня
