Калюжами слів розливаю чай на вітрині без óбразу.
Дай мені штрих сподівань-крижин: трясця, зітрися з безодні сну.
Ляльці бракує смаку́ в вино; шелест гортанний навіюю.
Зламані пальці надумано бавляться асиметрією.
Стану твоєю спокутою: мною залите все дно тепер.
Може я вальсом і скута є, та мов кіно мій психро́метр
Зваблює купою зошитів: криками дум перекреслених.
Хто ж-бо надер ті запрошення? Хочеш, щоб ми перенесли в них
Трохи себе? Переплутала білі тіла із реальністю.
Скільки ж то – мить? Недолуго так тромбами рими. Матрац неси.
Будеш мій стиль красно мацати; досить плекати резервами.
В скрані заплющений в нас мотив попід сорочкою змерзлою
Вжитого сталого слова збіг. Схиблена до деградації.
Стати б дедалі невловним зміг. Випий ще вмерлих овацій в ній.
(с)КвілаБезодня
