ДІС

Гуру ментального самознищення, ми з Тіларідзом, як гуру ментального самознищення..

Ми з тобою, як гуру ментального самознищення:
Поки кожен захищатиме свою важну квочку,
[Жовток корисний]
У голову його вточує, вчавлює, кладе на волосся.
Ти бачив, який в неї був вираз обличчя?

Немов підмінили. Я не пробачу потому.
На хіба здалися ці мінливі клячі,
Захаращені кущі́?
Підіймайся, іди. Як не тобі, то ніко́му.

Якого біса писати діса, коли деякі просто невиліковні?
Така мармиза на публіці мила, а як ближче глянь – шизофренія рясна,
Вдає з себе месію, сама ли́са, гола,
Всередині сморід надбитого его, нездарного витвору гра.
Більш нічого.

Дивися, вже сорок сім переглядів,
І всі стали за попкорном в чергу,
Неначе світ і не змінювавсь ніколи,
Неначе глузду мінус сто, відсоток низький, не працює,
Бо то ж головний хтось, то треба вклонитися, заробити ще бала якого зайвого,
Причини відсутні копати глибше.
Я повторюю ще раз: цей жовток здавсь корисним:
Знадобиться й самому.
І що з того, що смердить весь від часу, від одноманітності ракурсу погляду, від сонця?
Усе, так чи інакше, згниє однаково.

Мені мало би стати краще,
Все ж, на першій гілці серед сов, якась крихка́, та основа,
Та нащо́ мені цей гомін, що не крок – лиха промова,
Черговий зламаний пазл,
Терміти прогризли драбину.
Тобі потрібен цей позов?
Поспіхом посміховиськом стала.
Тут враз таке можна замати,
Ламаючи собі шию об будь-який стовп щосереди.
Від непотребу
Згину.

Скажи мені, сяйво,
Коли припиниться бійня?
Заго́ни свиней у лихій голові трощать бідну нещасну людину.
Волає від страху, від самоти, від інтравертної несамовитої люті
Наклепу.
Вибита в спину.
І так на лупі,
Бо хто в цій історії буде хорошим,
Коли всіх накриє рано чи пізно?
Все це так деструктивно, а виглядає невинним,
І навіть хитким,
Поверхневим.

Я дихаю скіпками й не подавлюся.
Не хвилюйся,
Коли стане мемом
Не та.
..Déjà vu.