Я́к би там хто не писав слóва “Безодня”,
М’яко, чи трохи віддалено від реальності, –
То все обман,
Чари,
Аби справжність не докучала.
Крива філософії страху.
Ми ж не такі. В нас то на́скрізь зашкварно.
Поки блукала причалом в чиємусь сні
Так вже запахло браком
Білоокої мли,
Що винні вже мали б розбігтися кожен зі скелі.
Я ще не вмерла
Кажу я собі під каруселі спекотним дахом.
Око в дірі. Ще не доїла страви.
Хто цілував колодки́ на безмежному тілі тривоги, той бачив любов –
Диво крізь пекло
Та не зникай в глибині,
Може, ти й Стертий,
Може, й не жив, і, що не день, ти
Безодні торкаєшся крил,
Так марно відверто аби здерти влов.
Просто, без слів. Поглядом кулуарним.
(с)КвілаБезодня
