Нарізані шматки болю
Ракурс від’їзд slow motion стоп-кадр зманливий
Напиши мені музику, якої мара не чула
Якоїсь спонтанно справжньої живої
без подряпини зайвим пафосом розголосом
На столі вечеря стигне
Хіба ти ще не збагнув коли сміття виносив
З хати нашої самості
Здригався куб в чіпких долонях твоїх коли хтів
До істини само́ї дорватися
Довгочасної тривалої де ніхто б не втри́мав
Не зманіпулюв
Клопи під матрацом свідомості
Як заходяться то вже в психіці розлади
Мариться невидима мить почати з нової молодості
З першого голосу
Хіба ми не народилися аби вбити себе щодня?
Хіба ми не покриваємо одне одного відбувати свій час
Аби не так було нудно, як з кимсь іншим
Хто не такий духовний точніше небездарний
Хіба ми не
Скромадимо стіни вуглем залишаючи шрами невтомно
Називаєм мистецтвом усе
На що око пада
Кожен безлад і сварку і кожне “пробач” і просто коли руки́ торкаєшся
Чи то шиї
Як стаю схожою на повітря я
А як повіриш мені, стаю розколотою навпіл
Сокирою
На колоді дня
То ж не гай і не дивись на мене з докором
Мов лише від доктора
Я існую вже давно
