Не хочу нічого, не буду ніяк:
Час видалила, мов маніяк,
Збезволеним словом.
То ж звідки тут клоун?
Я не вірю в “ніде”, хоч би й знайдена ким,
Як вѝгадаюся брудним
Спаплюженим светром
У калюжі мертвій.
Я не стану “ніколи”, хоч бачу ніщо.
То тригер, куди б не йшов.
То розладу пéтлі
В кишені задертій.
В долоні пательня, дуальні думки
Як встати тепер і піти?
Обвуглене серце.
Я забула, де це,
Ти.
